Статистика
99482 відвідувань
128093 завантажень
Телефон
(05449) 7-10-75
Email
sadoksanator6@ukr.net
Адреса
м. Шостка, вул. Короленка 42
Подивитись на карті

Здоров'язбережувальний ефект музики

(за матеріалами З. Еманової)

Те, що музика, зокрема класична, здатна поліпшити психоемоційний та фізіологічний стан людини, нині не викликає жодних сумнівів. Та поряд із класичною музикою не варто знецінювати здоров'язбережувального ефекту сучасних танцювальних ритмів, джазу, які допомагають зняти нервове та м`язове напруження, підвищити активність і працездатність, нейтралізувати вплив неприємних звуків та шуму великого міста. Утім, здоров'язбережувальний ефект будь-яка музика має лише тоді, коли вона дарую радість і задоволення.

Результати вивчення оздоровчого впливу музики на стан людини посприяли свого часу виникненню окремого напряму в медицині, психології та педагогіці, що має назву музикотерапія. Уже науково доведено, що, наприклад, унікальну антидепресивну і водночас заспокійливу дію має музика Антоніо Вівальді, Йогана Себастьяна Баха, Вольфганга Амадея Моцарта, ранні твори Людвига ван Бетховена, музична лірика Франца Шуберта, Роберта Шумана, Петра Чайковського, Фридерика Шопена, Феринца Ліста.

Класична музика нині широко застосовується у пренатальній терапії, і як один з допоміжних засобів при пологах. У сучасній медицині навіть існує окремий термін – "ефект Моцарта", запропонований Доном Кемпбеллом (американський фахівець з музичної терапії). Цей "ефект" досягається трансляцією ще ненародженій дитині найкращих зразків класичної музики через навушники, які прикладають до животика майбутньої мами.

Результати медико-психологічних досліджень також показали, що окремі класичні музичні твори мають збуджуючу дію та підвищують загальний тонус організму. Серед них – опери Ріхарда Вагнера, оперети Жака Оффенбаха, "Болеро" Моріса Равеля, "Каприс №24" Ніколо Паганіні. Ці твори з точки зору музикотерапії особливо ефективні у роботі з млявими, кволими і гіпоактивними дітьми.

Сучасні науковці виокремлюють два види музикотерапії: пасивну(рецептивну); активну(діяльнісну).

Пасивна музикотерапія

Основою пасивної музикотерапії є слухання та сприймання музики з подальшим обговоренням того, які відчуття вона викликала у реципієнта(того хто слухав та сприймав музику). Проте музика при цьому матиме вибіркову дію – все залежатиме від характеру твору та інструмента, який його виконує. Так, наприклад, звучання кларнета активізуватиме кровообіг, звучання акустичних струнних інструментів та фортепіано врівноважуватиме нервову систему, звучання флейти зніматиме стрес та сприятиме релаксації, а звучання церковних дзвонів відновлюватиме душевну рівновагу і послаблюватиме біль на кшталт анальгетика.

Активна музикотерапія

Активна музикотерапія передбачає безпосередню участь реципієнта в різних видах музичної діяльності, зокрема:

  • Співах;
  • Музичних рухах;
  • Інструментальному музикуванні.

Тому все чим педагоги займаються з дітьми на музичних заняттях, є своєрідною музикотерапією.

Якщо педагог з дітьми співає на музичному занятті, то, мовою психології та медицини, він використовує один із видів активної музикотерапії – вокалотерапією. Якщо педагог рухається з дітьми під музику, то включає в зайняття елементи кінезотерапії, а якщо грає на музичних інструментах – займається інструментальною музикотерапією.

Вокалотерапія

Під час співу в зовнішній простір вивільняється лише 15-20% звуку, решта звукової хвилі вібрує в середині нас. Ці вібрації масажують наші внутрішні органи, стимулюючи та поліпшуючи їхню роботу. Так, завдяки співу можна виправити порушення темпо-ритмічної структури мовлення, заїкання, поліпшити звуковимову, тощо.

Спів є однією з найліпших форм дихальної гімнастики яка доступна всім. Регулярні зайняття співом розвивають правильне фізіологічне та вокальне дихання – так зване нижньоребернодіафрагматичне дихання, в якому задіяні грудна клітка і діафрагма. На думку доктора медичних наук, музикотерапевта – реабілітолога Сергія Шушарджана, на грамотно організованих музичних зайняттях співом можна повністю відновити кровообіг і позбутися застою в легенях. Механізм дії такий: за той час, поки ми співаємо музичну фразу, не переводячи дихання, в організмі виникає легка гіпоксія(брак кисню). Це надзвичайно потужна біостимуляція, схожа на дію розрідженого гірського повітря. Короткий і глибокий вдих між музичними фразами миттєво збагачує кров киснем, а це сприяє:

  • Поліпшенню діяльності серцево-судинної системи;
  • Активізації кровопостачання;
  • Поліпшенню показників крові(гемоглобін активніше зв'язує кисень).

Заняття співом відновлюють фізичні сили дорослого і дитини, адже в процесі співу розширюються судини, з організму виводиться молочна кислота, яка утворюється при значних фізичних навантаженнях. Невипадково наші предки співали вечорами після стомлюючої праці в полі.

Спів також зміцнює імунну систему, адже регулярне зайняття співом підвищують рівень імуноглобуліну – А та гідрокортизону – основних показників міцного імунітету.

Співи застосовуються і як один із засобів боротьби з зайвою вагою. Тим, хто бажає позбавитись декількох кілограмів, при появі бажання з'їсти чогось зайвого, дієтологи пропонують замінити шкідливий перекус виконанням декількох улюблених пісень.

Хороша пісня, та ще й із хорошим текстом, знижує роздратованість, бадьорить, надає енергію, повертає віру у власні душевні сили. Ця схема працює, наче у старому доброму кіно, де героям пісня та співи допомагали долати всілякі труднощі та перепони. Саме тому спеціалісти рекомендують хоча б п'ять хвилин щодня співати, ототожнюючи спів із фізичною зарядкою.

Кінезотерапія

Кінезотерапія – це одна з форм профілактичної і лікувальної гімнастики. Під час виконання під музику пасивних чи активних рухів, а також рухливих ігор та вправ, ми у природній спосіб здатні вивішувати проблеми, пов'язані з порушеннями у роботі опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи, внутрішніх органів тощо. Зокрема на музичних зайняттях з дітьми кінезотерапію можна розглядати, як своєрідний вид дитячого виконавства, який:

  • Сприяє розвитку координації рухів та орієнтації у просторі;
  • Пожвавлює моторику;
  • Поліпшує поведінкові реакції;
  • Знімає скутість рухів у інертних і пасивних дітей;
  • Розвиває відчуття ритму;
  • Вивільняє накопичену агресію, трансформуючи її у фізичні дії.

Інструментальна музикотерапія

Схожий до кенезотерапії вплив має й інструментальна музико терапія. Її особливість полягає у самій дії звучання певного інструмента на фізіологічний та психічний стан дорослого чи дитини.

Так, гра на духових інструментах(сопілці, дудці, блок-флейті) здатна поліпшувати дихальні процеси. Натомість ритмічно узгоджена гра на барабанах і бубнах нормалізує внутрішні біоритми організму. Гра на дзвониках, трикутниках, металофонах, бубонцях послаблює біль(як і церковні дзвони), а гра на музичних інструментах, звучання яких імітують звуки природи(водяних свищиках, дощовицях, бульбо фонах та ін.) врівноважує нервову систему, сприяє концентрації уваги.

Якщо педагоги з дітьми на музичних зайняттях зачаровано й уважно слухатимуть музику, із завзяттям виконуватимуть музичні рухи та залюбки гратимуть на музичних інструментах, то в результаті всі вони не лише отримують емоційну й естетичну насолоду, а й відчують на собі здоров'язбережувальний ефект музики.

Цікаво знати

Про лікувальне та профілактичне значення музики писали ще античні філософи. Давньогрецький бог медицини Асклепій музикою примирював сварки, а за допомогою звучання труби поліпшував слух тим хто не дочував. Давньогрецький лікар Гіппократ – батько медицини – зцілював музикою безсоння та епілепсію. Натомість перський лікар, хімік, науковець-публіцист і поет Авіценна застосовував музику в лікуванні психічно хворих.

Стародавні китайські лікарі вважали, що музика здатна позбавити будь-яких хвороб, і виписували музичні рецепти для зцілення хворих органів. Навіть нині в сучасних китайських аптеках можна купити лікувальні музичні альбоми під назвами, наприклад, "Печінка", "Нирки", "Селезінка", тощо.





Традиційні забавлянки для найменших: прелюдія музичної творчості

Відомо, що українці – музично обдарована нація. Від самого народження ми накопичуємо творчий музичний досвід. Відтак по-перше самостійно творити мелодію, володіти ритмом, поєднувати його зі слоQвом, мелодією, рухом українська малеча має змогу у традиційних забавлянках – невеличких за обсягом музично-поетичних, ритмізованих творах.

Діти, яких забавляють, у період свого найпотужнішого розумового, психічного і фізичного розвитку отримують надзвичайно важливий творчий вишкіл. Адже забавлянки збагаченні джерелом словесної, музичної та драматичної творчості, тож мають здатність формувати потужний творчий потенціал, зокрема й музичні здібності. Відтак у процесі дитячого виховання забавлянками, треба приділяти якомога більше уваги.

За допомогою забавлянок дітей можна розважати, збуджувати їхній інтерес до творчості, розвивати у них емоційність, спостережливість тощо. Окрім того, забавлянки мають і практично-побутове значення: заспокоюють дитину або-ж навпаки активізують її, викликають бадьорий настрій, почуття радості, любові, фізичного та душевного комфорту.

Тематика традиційних забавлянок є досить різноманітною, а їхні форма та зміст – максимально простимим для сприйняття та виконання. Тому діти швидко засвоюють забавлянки і невдовзі здатні відтворювати їх самотужки.

Текст забавлянок має віршовану форму, що дає змогу зацікавити дітей, сприяти розвиткові їхньої уяви та мислення. Зазвичай забавлянки ритмічно промовляють, не використовуючи сталої мелодичної структури. Утім, їх можна виконувати на прості мелодії як пісеньки, поєднуючи з мімікою, жестами та елементами гри. Це спонукає до імпровізації та сприяє створенню до одного віршованого тексту забавлянки багатьох мелодичних варіантів.

Традиційні українські забавлянки можна згрупувати за віковою спрямованістю:

  • для дітей, які почали сидіти або ходити;
  • для дітей віком від 3-5 років.

Отже, спочатку дорослі співають забавлянку дитині, вона запам'ятовує послідовність рухів, мелодію, слова, а потім – самостійно виконує її.

Вплив забавлянок на формування музичних здібностей дітей

Розвивати музичні здібності дітей за допомогою забавлянок можна у легкій грайливій формі. Тоді потреба дитячого розвитку набирає небуденних форм і серед буднів виникає свято: "Я росту, я прекрасний, я молодець". Забавлянки як і народне мистецтво в цілому, одночасно перебувають на долішньому рівні ужитковості й вершинах культури, слугують людині й тішать її.

Отже, забавлянки здатні розвивати у дітей:

  • інтонаційний слух;
  • тембровий слух;
  • відчуття ритму;
  • музичну пам'ять.

Формування інтонаційного слуху відбувається під час сприйняття мелодії, визначення характеру її руху, а також спроби самостійно її відтворити. Виконуючи забавлянки, діти вчаться правильно користуватися своїм голосом, диханням, тренують дикцію.

Для формування тембрового слуху слід давати дітям образну характеристику музичного твору. Тому у забавлянках досить широко використовується візуалізація. Так, забавляючи маленьку дитину перебирають пальцями по ручці від кисті до плеча, імітуючи, приміром, рух рака, й проказують "Лізе рак-неборак" низьким напруженим голосом, з поступовим емоційним наростанням звука і пришвидшенням темпу. Потім, легенько вщипнувши дитину за щічку чи вушко, говорять "як ущипну, буде знак", усмішкою зменшуючи напруження.

Понад усе діти потребують ритмічних вражень, хочуть репродукувати ритм. Тому забавлянки й ефективні для формування відчуття ритму. Пісенька – забавлянка преважно супроводжується ритмічними рухами, які спочатку дорослий допомагає робити дитині. Приміром, проказуючи "Сороку-ворону", беруть дитячий вказівний пальчик і водять ним по дитячій долоні. Приспівуючи "Кую-кую чобіток", дитячим пальчиком постукують по стопі. Так у дітей з'являється зацікавлення ритмічними завданнями і згодом вони здатні відтворити не лише мелодію, а й ритм самотужки.

Особливо подобаються дітям ритмізовані забавлянки, які виконує дорослий одночасно з підкиданням дитини на нозі, наприклад, імітуючи їзду на конику. Це – так званні чукикали, забавлянки, початковими словами текстів яких є "чук-чук", "чуки" тощо.

У цілому дітям властиве активне дійове мислення. Їм легше що-небудь зробити, аніж розповісти про зроблене, вони ще не мають навичок уявно вирішувати завдання. Приміром, просто згинаючи-розгинаючи пальці або крутячи ручкою ("качечка"), дитина по-перше, відтворює передбачений певною забавлянкою музичний рух, а по-друге – розвиває гнучкість і точність своїх рухів, дрібну моторику, яка є необхідною для розвитку сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, мовлення і музичних здібностей.

Окрім того, граючись приміром у "Сороку-ворону" дорослий масажує дитині кінчики пальців руки, збуджуючи нервові закінчення, пов'язані з корою головного мозку, вдосконалюючи сенсорні можливості дитини. У зв'язку з цим інтенсивно розвивається зорова, тактильна і кінестетична чутливість, фонематичний і музичний слух, здатність розрізняти різні шуми, голоси людей, звуки й тони музики. Дитина навчається сприймати ритмічний рисунок і супроводжувати його рухами, оволодіває майстерністю різноманітного музичного руху – такого, який відповідає певному образу, провокує охоту до творчості, викликає почуття самовираження і задоволення отриманим результатом.

Якщо дитині від народження співати хоча б найпопулярніші забавлянки, зокрема "Ладки", "Кую-кую ніжку", "Сорока-ворона", "Зайчику-зайчику, де ти бував?", "Ой на горі жито, сидить зайчик", "Диби-диби-диби-би, пішла баба по гриби", "Ой чук, чуки-чук, наловив дід щук", "Печу-печу хлібчик", до яких є чимало рухових і мелодійних варіантів, то виявиться ,що вже у півтора-два роки у музичній пам'яті дитини накопичиться понад десяток забавлянок. З часом дитина зможе самостійно відтворювати слова, мелодію, інтонацію, ритмічний рисунок, характер і образ цих музичних творів.

Усім виконавцям забавлянок, треба пам'ятати, що забавлянки – це насамперед маленький театр: перед вами дуже прискіпливий глядач, який вбирає у себе кожен ваш рух, жест, слово, мелодію, ритм, міміку, тембр голосу. Цим забавлянки надзвичайно важливі не лише для малюків, а й для дітей старшого віку. Якщо спонукати старшу дитину малюку, то вона вчитиметься зацікавлювати свого маленького глядача і утримувати його увагу, вправлятиметься подавати інформацію інтерактивно. Відтак творчу розвиватимуться і слухач-глядач, і виконавець.

(за матеріалами статті старшого наукового співробітника Інституту культурології НАМ України, кандидата філологічних наук Я.Левчук)





Бережіть дитячі голоси

Голос – це унікальний інструмент, який ми використовуємо, коли розмовляємо, співаємо, кричимо, сміємося чи плачемо. Усім, а не лише тим, хто професійно займається співом, треба пам'ятати, що пошкодивши голос у дитячому віці, можна зіпсувати красу його звучання на все життя. А це позначиться на загальному рівні розвитку мовлення людини, на її нервово-психічному стані. Саме тому дорослому треба знати основні правила гігієни та охорони дитячого голосу.

Зазвичай дорослі не лише не помічають хвороб голосового апарату у дітей, а й несвідомо провокують їх виникнення. Наприклад, часто просять дітей голосно відповідати, читати вірші (<<Щоб усім було чути… >>) тощо. Це неприйнятно, адже треба запобігати щонайменшому перенапруженню голосових зв'язок дітей, слідкувати, щоб динамічний режим дитячої розмови був помірним, зокрема забороняти дітям надто голосно сміятися, вигукувати.

Слід пам'ятати, що голосовий апарат – це частина нашого організму, за станом якого слід стежити. А щоб попередити виникнення проблем з голосом, необхідно дотримуватися правил його гігієни та охорони.

Характеристики звучання дитячих голосів до мутації істотно відрізняються від характеристик звучання голосів дорослих. Голосовий апарат дитини дуже ніжний і податливий, хрящі гортані гнучкі і еластичні, голосові зв'язки короткі і тонкі. Голосові складки у дітей:

  • коливаються не всією поверхнею, а лише краями, через що дитячий голос звучить слабко;
  • вони (голосові складки) коротші, ніж у дорослих, тому дитячий голос звучить вище.

Голоси хлопчиків і дівчаток до 10 років схожі між собою і мають єдину назву дискант.

Система резонаторів у дітей ще не розвинена, отже і тембральна забарвлення їхніх голосів достатньо обмежене. Проте еталонне звучання дитячого дисканту має такі характеристики: дзвінке, витончене, легке.

Зауважимо, що іноді дитячий спів може мати і протилежні характеристики:

низький, сиплий, хрипкий, форсований та напружений. Це трапляється тоді, коли діти не дотримуються гігієни голосу, голосового режиму та неправильно використовують натуральні регістри свого голосу – віддають перевагу грудному регістру замість головного (фальцетного).

Приблизно у 7 років у дітей з'являться здатність до змішаного голосоутворення (поєднання головного та грудного регістрів). Звичайно, використання грудного регістру значно збагачує темброву палітру голосу, але активно залучати його у процесі співу дітям до 10 років не рекомендується.

На багатьох дитячих вокальних конкурсах доводиться стикатися з різними проблемами дитячих голосів. Насамперед це зловживання грудним звучанням, що є першопричиною такого вокального недоліку, як "гудіння". Як не дивно, воно притаманне навіть учасникам успішних хорових колективів. Наслідком постійного "гудіння" є вузький діапазон дитячого голосу, що не перевищує терцію чи кварту. Але найголовніше – псується органіка голосу: він починає сипіти, втрачає інтонаційну точність та темброву стійкість. Окрім того, за статистикою, діти, які співають, використовуючи нетипові для свого віку резонатори, часто хворіють.

Найпростіше визначити, який регістр задіяний під час співу, можна, поклавши руку на грудну клітку там, де розміщується трахея або бронхи, і послухавши, чи вібрує грудний резонатор. Якщо так – дитина співає не правильно, активно завіюючи грудний регістр. Звукоутворення у головному регістрі можна контролювати так: попросити дитину, щоб вона, співаючи голосний звук, широко відкривала рота. Якщо маленький язичок у горлі піднятий у гору – голос формується правильно.

Гігієна голосу – це галузь науки, пов'язана з вивченням будови голосового апарату людини, механізму голосоутворення, способів використання голосу тощо. Гігієна голосу передбачає, що слід дотримуватися певних правил догляду за голосовим апаратом, аби забезпечити його здоров'я. Зокрема, потрібно:

  • уникати крику, тривалого мовленнєвого навантаження;
  • не співати під час хвороби;
  • не співати на вулиці у холодну пору року;
  • максимально захистити себе від наслідків різкої зміни температури давкілля;
  • обмежувати вживання гострих, солоних, занадто гарячих або холодних страв, газованих напоїв.

Треба знати, що пошкодити голосовий апарат дитини можливо і на уроці співу чи музичному занятті. Наприклад, відомо, що на голосову функцію погано впливає хвилювання, тож насамперед треба подбати про створення позитивного психологічного клімату у дитячому колективі. Окрім того, треба слідкувати, щоб дитячі голоси не перевтомлювалися: надмірне навантаження травмує гортанні м'язи, голос втрачає свіжість звучання та контрольованість. Якщо все ж не вдалося уникнути перевтоми голос, слід відпочити. Найкращі ліки у цьому випадку – мовчання.

Уберегти дитячий голос від пошкоджень допоможе дотримання співацького режиму. Відповідно до нього для дітей дошкільного віку та першокласників встановлюють тривалість співу не більше 10 хв. Для більш старших школярів тривалість співу можна поступово збільшувати до 20хв., влаштовуючи перерви через кожні 10 хв. Дорослі часто не звертають увагу на ті випадки, коли діти співають не властивими їм голосами, копіюючи вокальну манеру дорослих. А це дуже шкідливо для дитячого голосу. Механізм копіювання діє на рівні підсвідомості. Те, що виникає мимоволі, організовує голосову функцію і за рахунок систематичних повторювань уже свідомо закріплюється. Ось чому не можна просити дитину співати популярні пісні, які виконують дорослі. Натомість рекомендується маленьким співакам слухати пісні у виконанні зразкових дитячих колективів, хорів, дітей – солістів. Слухаючи якісне виконання , діти мимоволі "підтягнуть" і свою інтонаційну точність, артикуляційну виразність тощо.

Голосовий апарат, як і будь-який інший орган у дитинстві активно розвивається. Саме тому задля охорони дитячого голосу треба розрізняти етапи його розвитку та особливості його звучання у різні періоди. У спеціальній літературі визначено такі віковві періоди розвитку дитячого голосу:

  • передмутаційний – 10-12 років;
  • мутаційний – 12-15 років;
  • післямутаційний – 15-18 років.

На практиці трапляються випадки, коли ознаки мутації голосу у хлопчиків починаються не в межах мутаційного періоду: раніше – до 10 років – чи пізніше – після 16 років. Саме тому треба уважно стежити за звучанням голосів і тих дітей для віку яких мутація начебто й не характерна. Якщо ж проблеми з голосом виявленно, треба батькам дитини звернутися за консультацією до лікаря – фоніатра.

Отже, дотримання елементарних правил гігієни та охорони голосу самими дітьми, увага до цієї проблеми з боку дорослих забезпечать здоров'я голосового апарату у дітей та красу звучання їхніх дзвінких голосів.

За матеріалами Геннадія Кабка (в.о. доцента кафедри співу Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського, члена журі дитячих вокальних конкурсів).